«У вас буде дівчинка!» — повідомила молода лікар і уважно подивилася на мене. А раптом я не зрадію, а навпаки, сильно засмучуся від її слів. Але я зраділа. Я тріумфувала, тому що найбільше на світі мені хотілося народити саме дівчинку. Щоб хороша, щоб бантики-кіски, сукні з рюшечками, усе рожеве. І ім'я на честь моєї улюбленої дитячої ляльки з білим довгим волоссям. Ось на цьому мої материнські очікування і плани якось завершувалися. Я розуміла, що хочу саме дівчинку, щоб її наряджати, причісувати, щоб водити за ручку і чути смішне «матуся». Зараз я думаю, що в мої тодішні 22 роки все це було цілком закономірним. І хоча в ті самі 22 роки у мене вже була закінчена вища психологічна освіта, це, як виявилося, нічого без практики не варте. Та і книг, з яких можна було б дізнатися про щось корисне про виховання дівчинки, на той час було не так багато.